Брейн - ринг "Моя Воловеччина"

Відповіді

до брейн-рингу « Моя Воловеччина»

1 тур.

1 питання.Походження назви селища Жденієво та його історія.

Легенда про походження назви села Жденієво.

За переказами людей, страшна біда прийшла на одне поселення. Дике, жорстоке плем”я зненацька напало на людей. Всі хто тільки міг тримати зброю в руках пішли на боротьбу з ворогом. Але все було даремно, бо ворогів була сила –силенна. Багато мирних жителів полягло в нерівному бою. А ті кому вдалося уціліти зібрали свої пожитки і подалися світ за очі. Єдиною їхньою надією і порятунком були гори, які виднілися вдалині. Щоб зручніше йти і збити ворога зі сліду втікачі поділилися на невеличкі групки, по 3-4 сім”ї. Женько, Качало, Міньо і Гицньо були добрими сусідами і тому вирішили іти разом.

Всьди були ліси і тільки ледь помітні стежки, що протоптали їх дикі звірі служили їм орієнтиром. Люди і тварини були дуже змучені , адже йшли не день і не два.

На землю опускалися сутінки. Потрібно було шукати місце на нічніг. Невеличка полянка біля річкмздавалася людям зручним місцем для відпочинку. Скоро запалахкотіла ватра, а навколо неї спали зморені люди. Прокинулись від вранішньої прохолоди- все навкруги було вкрите густим туманом. А коли піднялося сонце – то втікачі побачили прекрасний смерековий ліс. Буйне різнотрав”я зеленим килимом розстелилось під шатром лісу.Защебетали пташечки, випліскувала риба у прозорій воді. Люди були зачаровані побаченим і тоді Женько сказав:

-Яхочу щоб ми залишились жити тут. Кращого місця я ще не бачив.

Його підтримали інші втікачі.

Пройшдл небагато часу і на цій чудовій галявині виросли чудові чотири будинки.

Швидко плине час і тільки пам”ять людська зберігає імена перших переселенців чудового верховинського села, яке було назване в честь першого із них – Жденька, яке з часом асимілювалось в Жденієво. А невеличка річечка, яка впадає в районі с.Під полоззя в Латорицю – називається також Жденівкою.

Один з перших поселенців Качало заготовляв ліс і спускав дерева пологим спуском. Це було найзручніше місце для спуску деревини. З тих пір цей кінець села називають Кочилово.

Село Жденієво знаходиться на березі р.Жденівки, в 12 км. від районного центру.Жденієво у письмових джерелах згадується в 17 ст. Воно тоді належало до Чинадіївської домінії і було власністю сім”ї Бручиничів. В селі мешкало кілька вільних сімей і 11 сімей кріпаків. За народними переказами, першими поселенцями Жденієва були кріпаки – втікачі з території Львівської області. Вони оселилися спочатку в тій частині села, яка тепер носить назву Котельниця, а згодом почали заселяти долину річки Жденіїївки. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. Село з 1728 року стало власністю австрійських магнатів Шенборнів і було підпорядковано нижньоверецькій економії. Граф Шенборн відкрив у селі лісову управу. , збудував кілька кам’яних будівель, в тому числі двоповерховий будинок на зразок замку. У Жденієві до цього часу збереглися два будинки, споруджені у 18 ст., в яких жив службовець домінії, який разом з лісовою охороною, що служила в лісовій управі доглядав за веденням лісового господарства, збирав податки з населення, дбав про виконання панщинних робіт. В 1840-1843 рр. У селі почав працювати невеличкий лісопильний завод, а з 1889 року – велика парова лісопильня. Деревообробне підприємство було обладнане передовою на той час технікою. Машини для виробництва фанери були завезені з Австрії. На заводі крім місцевих робітників працювали і німецькі колоністи з Австрії. В 1849 р. в Жденієві було скасовано панщину і селяни і в той день, коли їм офіційно було повідомлено про те що вони вільні, вони порозходились по навколишніх горах, запалили навколо села великі вогнища на яких спалювали знаряддя праці, яким працювали на панщині.

Щодо розвитку освіти у селі, то початкова школа була відкрита у 1830 році. Навчання велось угорською мовою три дні на тиждень. Визначний краєзнавець Теодор Легоцький у своїх дослідженнях так згадує Жденієво. У селі в 1891 році було 37 дворів, в яких проживало 271 чол.Щодо їхнього господарства, то селяни мали 266 голів ВРХ, 53 вівці, 73 свині, 12 вуликів. Від німецько-фашистських окупантів село було визволено 19 жовтня 1944 року.

Легенди записав Білак Василь Васильович, 1929 р.н., в минулому вчитель історії Жденіївської ЗОШ.

2-5 питання.

На фотографії зображено історичний пам”ячник 18 ст., присвячений скасуванню панщини 1848 року. Знаходиться між населеними пунктами – В.Ворота – Н.Ворота.

Урочище, в якому збудовано капличку називається Славки.

В.Ворота – до 1946 року мало назву Вишні Верецькі. Перша письмова згадка в історичних документах відноситься до 1430 року. Назва населеного пункту походить від географічного розміщення села, тобто, це ворота у Карпати.

Н.Ворота – до 1945 року – Нижні Верецькі. Назву села пов’язують з місцевістю серед гір, яка називалася веретками. Перша письмова згадка про село відноситься до 12 ст. В 9-12 ст. Через Нижні Верецькі і Верецький перевал , який здавна називався Руськими Воротами, підтримувались зв’язки з Київською Руссю. Тут проходив один із торгівельних шляхів. В 1241 році через Н.Верецькі пройшли орди хана Батия. На околиці села відбулася битва, яка на довгий час затримала орду від походу Угорщину. За це все село було повністю пограбоване і спалене.

В 1732 році граф Шенборн надав Нижнім Верецьким статус містечка, за яким вона мало право проводити ярмарки, які проводилися там аж до 1945 року. Ярмарки дозволялось проводити тільки 4 містам на Закарпатті. Це містечко мало поштову станцію, пошту з якої доставляли кіньми в столицю Австрії Відень за 12 днів.

На початок 19 ст. Н.Верецькі перетворилось на досить великий населений пункт на Верховині. Згідно перепису 1816 року тут нараховувалось 98 дворів, в яких проживало 136 селянських сімей., 6 державних службовців, 1 ремісник, і 6 службовців домінії.

Від окупантів село було звільнено 7 жовтня 1944 року.

6-8 питання.

Версії походження с. Латірка.

Перша легенда. Назва села походить від прізвища першого пана, який поселився між людьми. Спочатку з своєю дружиною Терезою жив тихо, а потім відкрив корчму і споював горян, а за борги забирав їхні клаптики землі. Скоро всі кращі землі належали панові Латку. Тут він звів велике помешкання, яке люди назвали Латіркою. Звідси походить назва села, адже після смерті пана люди почали навколо цього помістя зводити свої оселі.

Друга версія.

Вузькою стежкою йшли двоє подорожніх. Вони були дуже стомлені і не побачили стрімкого урвища, яке було попереду. Перший подорожній ступив крок і полетів у провалля. Він вже подумки почав прощатися із цим світом, але Богу було не угодно забрати його тепер і він почув голос: ”Тримайся лати”. Подорожній зразу вхопився за велику галузку, і його товариш витяг його наверх. Тут і люди підійшли. Подорожні запитали як називається їхнє село, але люди сказали що їхнє поселення немає назви. Тоді подорожній попросив їх назвати це поселення Латкою в честь його спасіння. Пройшов час і слово видозмінилось в Латірку.

Річка Латориця також бере початок високо в горах, під Латірським перевалом. Назву річка отримала від назви поселення Латірки, звідки бере вона початок.

9 питання.

Населений пункт Скотарське . Назва села походить від того, що пастухи випасали худобу в долинах біля красивих гірських струмочків. Трави було так багато, що тварини не могли всю випасти за ціле літо. Тому пастухи заготовляли суху траву на зиму. Спочатку збудували теплі зимівники, а згодом почали будувати невеличкі хати. Так виникло поселення, яке назвали Скотарське